3 червня на основній сцені Кам’янського театру ім. Лесі Українки відбувся допрем’єрний показ вистави “Вій” за мотивами повісті Миколи Гоголя. Це містерія на дві дії в інсценівці режисера Сергія Павлюка — вистава, сповнена містики, емоцій та філософських роздумів про світ і темряву.
Попри те, що сюжет класичного твору відомий кожному, нова постановка здивувала свіжістю погляду та несподіваними режисерськими рішеннями.
Боротьба світла і темряви
Сергій Павлюк вибудовує цю історію як внутрішню боротьбу людини. Символічним уособленням цього конфлікту стали Ангели — Світлий та Темний, які супроводжують Хому впродовж усієї вистави. Світлий підтримує героя у добрих вчинках, тоді як Темний спокушає, підштовхуючи до лінощів та інших слабкостей. Цікавим є рішення режисера щодо трьох ночей у церкві. Оскільки магічне коло, намальоване Хомою, є нездоланним для темних сил, вони намагаються спокусити бурсака, граючи на струнах його душі.
Перша ніч: образ “мами”, що звертається до Хоми, який виріс сиротою.
Друга ніч: випробування чуттєвими насолодами, вакханалією та сексом.
Третя ніч: звернення “друга Явтуха”, адже чоловіча дружба — це потужна і вразлива точка кожного.
Сміливі художні знахідки
Вистава насичена оригінальними візуальними прийомами. Режисер відмовився від класичного зображення труни, що літає над залою. Натомість Панночка з’являється та зникає під сценою, що створює ефект надприродної сили. Сильне враження — і водночас відчуття тривоги — викликала поява на сцені справжніх змій, що додало виставі напруги та живої енергетики.
Приємно вразив і фінал: у цій виставі Хома залишається живим.
Акторська гра: енергетика та перевтілення
Вистава тримається на потужному акторському ансамблі. Образ Панночки втілено як уособлення демонічної жіночності — цей складний характер блискуче демонструвала Аліна Балагура. Хома Брут у виконанні Руслана Тарана постає неоднозначним героєм, що постійно балансує між світлом і темрявою.
Колоритний образ Сотника майстерно втілив заслужений артист України Олег Волощенко, а образи Відьми ефектно розкрила заслужена артистка України Світлана Сушко. Доповнюють це дійство Ілля Каріков (Явтух), Максим Монастирський (Степан), Юрій Декун (Свирид) та Олександр Тарханов (Дорош). Не менш щирою та талановитою була гра всього акторського ансамблю. Кожен учасник вистави, від козаків і родичів до колоритних персонажів другого плану, вклав частинку душі у створення цього містичного дійства, зробивши постановку по-справжньому цілісною.
Візуальна та звукова магія
Музична складова вистави заслуговує на окрему увагу: актори майстерно виконують народні, козацькі та старовинні церковні піснеспіви, що занурює глядача в глибини української міфології.
Естетично вистава витримана з особливим смаком. Класичні костюми персонажів відповідають епосі, підкреслюють їхню внутрішню сутність: стриманість бурсаків, демонічну привабливість Панночки чи колоритний, багатий національний одяг Сотника, що виразно демонструє його статус.
Окремої уваги заслуговують жіночі традиційні сукні, вишиванки та оригінальні головні убори, які є копіями святкових українських строїв XVIII століття. Атмосферу фантасмагорії та тривоги підсилює світлове оформлення.
Сучасний контекст: вічна тема
Тема гріха, праведності та щоденного вибору між добром та злом залишається надзвичайно актуальною. І через призму нашого часу ми бачимо, як нечисть нападає на звичайних людей, а вони не здаються. Ті самі темні сутності, що приходять з рф на нашу землю — це і є про боротьбу темряви та світлих сил. Вічна тема…
Театр як терапія
Для багатьох українців театр сьогодні став своєрідною терапією. Як зауважив режисер Сергій Павлюк, саме можливість спільної творчості теж дарує нові сили.
Окремо він відзначив атмосферу в колективі: робота над виставою проходила у позитивному ключі, що стало справжньою сінергією для всіх, джерелом сил.
Емоційний вечір
Після вистави в залі відчувалося полегшення, змішане з легким подивом від нетрадиційного фіналу. Глядачі, що спостерігали за дією, затамувавши подих, високо оцінили таку інтерпретацію класики.
Приємним бонусом стала післявиставна зустріч із режисером та акторами у затишній атмосфері. Ми мали змогу почути щиру історію народження ідей та творчого натхнення, поставити запитання і просто поспілкуватися до душі за чашкою кави.
Дякуємо колективу театру за цей емоційний вечір та можливість побачити класику в новому світлі!
Автор Віолетта Луньова
