П’єса “Leading Ladies” (у нашому випадку – “Примадонни”), написана у 2004 році сучасним американським класиком Кеном Людвігом, часто викликає асоціації з культовим фільмом “У джазі тільки дівчата”. Проте театральна версія Людвіга – це значно складніша гра. Вона дає акторам колосальний простір для імпровізації та майже магічних, миттєвих перетворень прямо на очах у глядача.
Попри люті січневі морози, глядацька зала була переповнена. У повітрі відчувалося те саме особливе передчуття, яке буває лише в театрі, коли сотні людей залишають буденність за дверима, щоб поринути у світ мрій та перевтілень. Суботній вечір обіцяв бути особливим, адже на сцені – “Примадонни” Кена Людвіга.
Коли весь світ – театр
«Весь світ — театр, акторська в нім сім’я», – ця фраза стала лейтмотивом вистави. Історія про двох акторів-невдах, Лео та Джека, які в гонитві за спадком змушені приміряти на себе жіночі сукні, на перший погляд здається класичним фарсом. Проте за авантюрами, жадібністю та інтригами ховається дещо глибше – історія про пошук себе та справжнє кохання.
Лео (Максим Монастирський) та Джек (Дмитро Сороколат) створили блискучий дует. Їхнє перевтілення в «Максін» та «Стефані» – це майстер-клас із травесті-жанру: без вульгарності, з тонким гумором та неймовірною пластикою.
Герої, в яких закохуєшся
Особливою окрасою вистави стала Меґ (Аліна Дорошенко). Її героїня – багата спадкоємиця, яка має все, крім сміливості здійснити свою мрію про сцену. Її щирість та «щемлива ніжність» стали емоційним центром постановки.
Не менш яскравими були й інші персонажі:
Доволі цікава Флоренс (Світлана Нікітенкова-Вертій), навколо спадку якої розгортається сюжет.
Чарівна Одрі (Тетяна Білянська), що додала виставі кокетства.
Колоритні Дункан (Руслан Таран), Доктор (Юрій Декун) та Буч (Іван Чебан), чиї появи викликали хвилі сміху в залі.
Атмосфера та драйв
Сценографія Ірини Рибак перенесла нас у Йорк, штат Пенсильванія, але водночас залишила місце для польоту фантазії. Окремо варто відзначити музичне оформлення та хореографію Наталії Клішиної. Оригінальні пісні та танцювальні номери у виконанні артистів балету (і приємний сюрприз у вигляді «перекваліфікації» Іллі Карікова) додали дійству динаміки мюзиклу.
Чому це варто побачити?
Вистава триває майже три години, але час пролітає непомітно. Це професійне втілення світової драматургії, яке дарує «естетичну насолоду та радість». Після фінальних акордів глядачі виходили на мороз із теплими усмішками. Адже «Примадонни» – це не просто комедія, це нагадування про те, що заради мрії та кохання варто ризикнути, навіть якщо для цього доведеться встати на підбори.
Автор: Ілона Мартем’янова
