Вони пережили зміну епох, реорганізації та виклики війни, але зберегли головне – щиру українську пісню. Ансамбль “Співоче джерело” – це не просто 15 виконавців, це жива енергія нашого міста. Про “залаштунки” життя колективу, авторські гімни металургів та магію музейних посиденьок читайте в нашому інтерв’ю.
Від заводських цехів до великої сцени
— Ваш колектив має дуже символічну назву. Розкажіть, з якого саме «джерела» ви черпаєте сили вже стільки років?
— Наша історія починалася ще на Коксохімічному заводі під керівництвом Юрія Івановича Лапаєва. Важливу роль у становленні колективу відіграла Раїса Мифодіївна Бондаренко – вона була нашою старостою і справжнім стержнем громади. Саме з нею ми продовжували свій шлях у соцзахисті Південного району, де чисельність ансамблю постійно зростала.
Раніше ми співали виключно під баян або акапельно, але з приходом Лариси Олександрівни Кравець ми, наче першачки, почали вчитися співати під «мінусовки». За 3 роки ми досягли неймовірних результатів! Сьогодні наш кістяк – це колишнє «Джерело», яке після реорганізації стало «Співочим джерелом». Ми виступаємо від Ради ветеранів «Каметсталі», і саме завдяки їхній підтримці даємо концерти до Дня металурга, 8 березня та Дня людей похилого віку, наприклад. Сьогодні нас 15 учасників, а очолює наш творчий гурт чуйна та активна Юлія Анатоліївна Трофимова.
Виступ на День медичного працівника
— Чи є у вас особливий «ритуал» перед виходом на сцену? Що кажете одне одному за секунду до першої ноти?
— Ми завжди підтримуємо один одного. Стаємо разом і кажемо: «Ми найкращі! Нехай нам щастить!». Цією цілісною взаємопідтримкою ми «додаємо собі жару» перед виступом.
Про біль війни та народний драйв
— Бувають дні, коли на душі важко, але треба співати. Яка пісня з репертуару є вашими особистими ліками для душі?
— Це дуже тяжка тема. Ми проживаємо ситуацію в країні через творчість: є пісні про важке, про війну – їх треба проспівати, пропустити крізь себе. Але ми намагаємося й покращувати настрій людям. Наша улюблена пісня, яка звучить майже на кожному концерті – «Ой, хмелю!». Їй завжди підспівують усі глядачі, це наш спільний момент радості.
— Ви часто виступаєте в бібліотеці Соцміста та в Музеї історії міста. Де акустика «дихає» інакше?
— Скрізь виступати приємно, бо нас оточують чудові люди. Особливо хочеться відзначити бібліотеку на Соцмісті – там неймовірно теплий прийом, організатори та публіка завжди зустрічають нас з відкритою душею.
А наші музейні посиденьки – це вже стала традиція. Це інтерв’ю ми записували 14 січня, прямо перед зустріччю «Доленька нас звела: 27 років разом». Навіть у реаліях відключень світла та холоду ми з нетерпінням чекали цього заходу, бо від таких зустрічей на душі стає світліше.
На музейних посиденьках, 14січня 2026 року
Культурний код Кам’янського
— Зараз українська автентика стала трендом. Чи бачите ви більшу зацікавленість вашим репертуаром?
— Буває по-різному. Іноді люди навіть засуджують, що ми співаємо під час війни. Але приємних моментів більше: завдяки соцмережам відео з нашими виступами набирають багато переглядів. Це чудово, бо ми популяризуємо українську культуру. Зараз це не просто важливо – це необхідно!
— Якби наше Кам’янське було піснею – то якою?
— А у нас така кмпозиція є, це авторська пісня «Гімн металургів», яку написала Лариса Кравець: «Ми відлиті з чавуну і сталі, непохитні, наче Прометей! Кам’янчани – люди досконалі, металурги – кращі із людей!». Слова написала Лариса Кравець, яка на концертах виконує авторські пісні, як і Віра Андріївна Широченко, котра додатково презентує ще й власні вірші.
Про циганський танець та нові горизонти
— Окрім вокалу, ви використовуєте багато інструментів та навіть танцюєте?
— Так, у нас 11 жінок та 4 чоловіки, і кожен вносить щось своє. У нас є два гітаристи, ми часто використовуємо бубни та дзвіночки – це додає «родзинки» виконанню. А ще ми маємо справжні циганські наряди й виконуємо запальні танці, що завжди дуже подобається публіці.
— Де був ваш найнезвичайніший виступ і про що мріє колектив?
— Найбільше запам’ятався фестиваль «Пісня над Дніпром» у Карнаухівці. Там неймовірна природа, українська автентика, знаменита зливана каша… Це надихає! А мріємо ми про те, щоб вийти за межі рідного міста та розширити географію наших виступів. Хочеться, щоб про наше «Співоче джерело» дізналися по всій країні.
На фестивалі «Пісня над Дніпром», 12 вересня 2025 року
Подяка від колективу
Наприкінці хочемо щиро подякувати за підтримку керівнику проєктів та програм ПрАТ «Каметсталь» Андрію Сергійовичу Лишафаєву, голові ради пенсіонерів Петру Михайловичу Герасимову та нашому куратору Любові Борисівні Алад’їній. Ваша допомога – це наше натхнення!
Історія ансамблю «Співоче джерело» доводить: справжня творчість не боїться ані часу, ані складних обставин. Поки звучить їхній гармонійний голос, живе й душа нашого міста, об’єднуючи різні покоління кам’янчан навколо спільної пісні.
Автор Ілона Мартем’янова