Циркове мистецтво — це не лише блиск та оплески, це насамперед щоденна праця над собою. Сьогодні ми спілкуємося з Вітою Кривко — незмінним керівником та душею циркового колективу “Арена сміливих”. Вона справжній професіонал своєї справи, педагог, якого щиро люблять діти, адже вміє відкривати в кожному з них приховані таланти.
Саме під її чуйним керівництвом працює єдиний у нашому Кам’янському дитячий цирковий колектив, який багато років поспіль, попри всі виклики часу, продовжує дарувати місту віру в дива.
— Віто Миколаївно, назва “Арена сміливих” звучить дуже символічно. Як вам удається розгледіти той самий стержень у малечі, що приходить до вас у 5–6 років, і навчити їх не боятися висоти?
— У кожного з них своя історія. Багато хто приходить і каже: “Хочу так, як вони!”. Але я відразу попереджаю і дітей, і батьків: цирк — це не завжди красиво з першого дня. Це біль, страх і колосальна дисципліна.
Наші діти опановують дуже складні жанри: повітряну та партерну акробатику, еквілібристику, жонглювання, пластичний каучук та роботу з хула-хупами. Будь-який із цих напрямків, особливо робота на висоті, вимагає не лише фізичної підготовки, а й вміння перебороти себе. Я сама колись боялася висоти, тому добре розумію своїх вихованців.
Але саме в цьому й полягає магія цирку: коли дитина через роботу над трюком долає свій страх, вона стає зовсім іншою — впевненою та сильною. Треба багато працювати над собою, щоб отримати результат. Головне — навчитися контролювати емоції. За страхом приходить впевненість, і коли дитина долає цей бар’єр, вона стає зовсім іншою.
І саме цей стержень я намагаюся виховати в кожному з них. Мене радує, що є діти, які «горять» цією справою, які хочуть стати найкращими.
— Ви працюєте у Кіноконцертному залі “Мир” уже декілька років. Що для вас і ваших вихованців означає студія сьогодні, в такі непрості часи?
— Знаєте, для мене це не просто стіни, це мій другий дім. Хоча в “Мирі” ми базуємося шостий рік, загалом мій шлях у цирковому мистецтві налічує вже більше 40 років. Більшу частину свого професійного життя — понад три десятиліття — я очолювала цирковий гурток у Палаці металургів. Коли той Палац закрили, я прийшла сюди. І саме завдяки підтримці міста нам вдалося зберегти нашу базу і можливість продовжувати справу мого життя.
Також хочу відзначити підтримку з боку управління культури та особисто – Жаннети Вікторівни Сокуренко. Нашому колективу допомогли придбати все потрібне циркове обладнання та встановити його на сцені Кіноконцертного залу. Ще вважаю, що мені дуже пощастило із керівником та колективом закладу. Тому сьогодні студія — це наш справжній безпечний простір.
Коли я приходжу в зал, я забуваю про все: про втому, про проблеми. Робота — це найкращі ліки. Я сама вечорами «зависаю» в телефоні, шукаючи нові цікаві трюки для кожного з дітей, щоб мотивувати їх, щоб вони планували свій розвиток.
Творчий процес у нас безперервний, він бесконечний! І добре, що вдома мене розуміють, адже мій чоловік, хоч і не цирковий, але завжди підтримує мене.
— Цирк тримається на абсолютній довірі. Як ви будуєте стосунки з вихованцями, щоб вони ділилися з вами і страхами, і перемогами?
— Це приходить із часом, бо я вкладаю в них усю душу. Для мене це не просто робота, це моє життя. Я сама прийшла в цирк ще у 14 років, займалася у Палаці металургів, а вже у 55 років, маючи величезний досвід, пішла вчитися до фізкультурного коледжу, бо мені було цікаво розвиватися далі.
Коли діти бачать, що я сама пройшла довгий шлях, що долала різні проблеми, вони починають довіряти мені по-справжньому.
— Ви згадали, що цирк для вас — це більше, ніж професія. Розкажіть про свою циркову династію, адже це захоплива історія, коли справа життя передається з покоління в покоління.
— Справді, цирк став нашою сімейною справою. Моя донька Кароліна теж обрала цей шлях, працює артисткою цирку в Туреччині. А ще в мене є онука Кіра Голік — моя головна радість і натхнення. Їй 13 років, і вона теж разом із мамою виступає на арені з акробатичними та іншими номерами. Можна сказати, що в нас вийшла своя династія!
З особливою гордістю відзначаю успіхи Кіри, яка досягла визначних результатів у повітряній акробатиці — дисципліні, що вимагає неймовірної витривалості та грації. За останній рік юна спортсменка здобула «золото» одразу на трьох престижних міжнародних аренах: на чемпіонатах Туреччини, Європи та світу. На жаль, зараз Кіра виступає за збірну Туреччини, хоча донедавна представляла Україну, продовжуючи прославляти майстерність, закладену в нашому колективі.
— На рахунку ваших вихованців — десятки перемог на всеукраїнських та міжнародних фестивалях. Чим сьогодні найбільше пишаєтеся, згадуючи шлях “Арени сміливих”?
— Знаєте, раніше ми жили насиченим гастрольним життям. Ми були постійними учасниками та призерами масштабних конкурсів, особливо пишаємося нашими успіхами на престижному фестивалі циркового мистецтва “Яскрава Арена Дніпра”. Це були неймовірні часи: поїздки до великого цирку, підготовка складних номерів, хвилювання перед публікою.
Чемпіонками та призерами Всеукраїнського фестивалю у Дніпрі у різні роки ставали мої найкращі учениці: Валерія Прокопенко, Софія Пономаренко, Анна Пєєс, Кіра Голік, Софія Чайка та інші. Ще хочу відзначити Ярославу Литовченко, Софію Галич, Данилу Третяка. Це наші нові зірочки! Всі вони – талановиті, працьовиті та цілеспрямовані.
Сольні та групові виступи наших талановитих дівчаток неодноразово відзначали журі за високий рівень підготовки та складність трюків. Це давало дітям колосальний стимул: вони бачили рівень інших артистів, зростали професійно і завжди гідно представляли Кам’янське.
Зараз часи дійсно непрості. Багато сімей виїжджають, і часто буває так, що ми готуємо дитину до високого рівня, але через обставини вона змушена залишити колектив. До того ж поїздки стали небезпечними, а фестивалі зараз частіше проводять у Львові, що дуже далеко. Тому сьогодні ми частіше змушені переходити в онлайн-формат. Звісно, це не так мотивує дітей, як справжня арена, світло прожекторів та живі оплески, але ми все одно тримаємося. Нещодавно мені дуже запам’ятався дебют нашої найменшої зірочки, п’ятирічної Мар’яни Корж.
Це було 5 червня на Звітному концерті творчих колективів закладу: вона з таким натхненням вийшла на сцену, ми підняли її в повітря… і тут вимкнули світло. Дитина не злякалася, вона була готова працювати далі! Саме такі моменти дарують мені наснагу.
Я впевнена, що ми обов’язково ще покажемо цей номер. І вірю в те, що нові нагороди ще обов’язково будуть попереду.
— Про що сьогодні мріє керівник “Арени сміливих”? Якою ви бачите майбутню головну перемогу студії?
— Я не будую грандіозних планів на роки вперед, живу сьогодні і зараз. Але моя найбільша гордість — це успіхи моїх вихованців, які після студії обирають професійний цирковий шлях. Багато наших хлопців та дівчат із Кам’янського завдяки «Арені сміливих» отримали путівку в життя. Наприклад, Анна Пєєс зараз працює у відомому швейцарському цирку Кні (Circus Knie). Ще одна наша колишня вихованка Софія Чайка зараз успішно виступає у Міжнародному театрі. Також чимало наших випускників навчалися у професійній цирковій Академії в Києві.
Моя мрія — щоб цей список професіоналів лише зростав. Я хочу, щоб мої діти підкорювали найкращі арени світу, прославляючи наше місто. Якщо вони досягають успіху, якщо горять своєю справою — це і є мої головні перемоги.
Поки ми працюємо, поки є такі талановиті діти, в яких горять очі,— “Арена сміливих” буде жити, даруючи людям дива.
Автор Віолетта Луньова
Фото: Віолетта Луньова. Під час тренування.
