Як ми вже повідомляли, у вівторок, 19 травня, естафету фіналу фестивалю “Січеславна-2026” офіційно прийняло наше місто. Члени журі завітали до Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки, де творчий колектив Кам’янського представив виставу “Матінка Кураж та її діти” за мотивами знаменитої п’єси німецького драматурга Бертольта Брехта.
“Кому війна, а кому — мати рідна…”
Про що ця історія? Про життя дрібної торговки Анни Фірлінг на прізвисько Матінка Кураж, роль якої блискуче виконала заслужена артистка України Марина Юрченко. У Брехта дія розгортається у XVII столітті, під час Тридцятилітньої війни в Європі. Для Кураж війна — це не трагедія, а бізнес. Цинічна та практична, вона колесить за військами зі своїм фургоном, торгує крамом і вірить, що війна прогодує її родину.
У Кураж троє дорослих дітей, яких вона по-своєму любить і намагається захистити: хоробрий солдат Ейліф (Руслан Куксенко), чесний полковий скарбник Швейцеркас (Валентин Кошля) та німа, жертовна донька Катрін (Софія Чеботарьова).
Однак війна безжальна: одного за іншим вона забирає їх усіх.
Абсурд навколо вражає: на сцені ми бачимо повію в розкішному капелюшку, священника (Дмитро Сороколат) у жіночій сукні, кухаря-маньяка (Олег Волощенко) та солдатів, які міняють награбоване на алкоголь чи згадують, як в оточенні їли щурів та котів.
Головний принцип Матінки Кураж: “Торгуйся, бо єдина надія — продажність”. Через ці торги вона втрачає сина, але навіть після цього бідкається: “Навіщо мені мир, коли я накупила стільки краму? Як же все продати? Годує тільки війна”.
Вона забула про головне: війна — це ненаситний монстр, якому завжди потрібні нові жертви.
Болісні паралелі з сучасністю
Особливо сильними і моторошними моментами постановки стали епізоди, коли актори виходили на сцену і кричали: “Гойда, гойда!..”. Це миттєво проводить пряму, болісну паралель із сучасною війною, яку веде проти нас рф. Ще ми побачили військових із ноутбуком у руках, у протигазах… Зрозуміло, що це метафори.
У такий спосіб режисер зміг піднятися над конкретною історичною епохою, показавши універсальний, позачасовий образ війни — безжальної сили, що не шкодує нікого.
Для нашого часу, коли ми щодня бачимо справжнє обличчя війни — цю жорстокість, агресію, страждання, біль і смерть, — така вистава звучить ще гучніше, ще актуальніше. Глядачі в залі сприймали кожне сказане зі сцени слово близько до серця, багато хто не стримував сліз.
Актори грали щиро, на абсолютній межі своїх талантів. Виникла дивовижна синхронізація з глядацьким залом: здавалося, що ми перенеслися в ту далеку епоху і проживали всі жахи разом із героями п’єси.
Режисер-постановник Сергій Павлюк (запрошений з міста Херсон) та актори зуміли безпомилково розставити акценти, завдяки чому постановка вийшла неймовірно гострою.
Страшні жорна війни
Фінал вистави неймовірно потужний і страшний: втративши всіх дітей, самотня і постаріла Матінка Кураж знову впрягається у свій спорожнілий фургон і котить його далі слідом за полком. Вона так і не зрозуміла, що війна — це страшні жорна, які перемелюють усе на своєму шляху.
З нею не можна домовитися, у неї свої жахливі закони.
Наприкінці вистави в залі довго не вщухали овації вдячних глядачів. Цього вечора був аншлаг — подивитися постановку прийшли як дорослі, так і школярі.
Вистава змушує замислитися
Анна, психолог одного з ліцеїв, зазначила, що для підлітків це дуже складна і глибока тема, тому згодом вони обов’язково обговорюватимуть побачене на сцені, щоб допомогти дітям осмислити матеріал.
Своїми враженнями поділилася і Надія, яка прийшла на виставу з подругами: вона підкреслила сильне емоційне напруження та натхненну гру акторського складу. Ще один глядач, Петро, звернув увагу на вдалі, атмосферні декорації та чудову живу музику оркестру.
Глядачі залишали залу в глибокій задумі, уносячи з собою сильні враження. Сподіваємося, що суворе журі належно оцінить високий професіоналізм та майстерність нашого театрального колективу.
Бажаємо нашим акторам заслуженої перемоги у конкурсі!
Автор Віолетта Луньова
