Від перших рухів пензля – шлях Анастасії Пустовойтенко завжди був пов’язаний із мистецтвом. Сьогодні вона відома художниця, засновниця студії “Школа акварелі” та викладачка художньої школи ім. Р. Лісовського.
Ми поспілкувалися з майстринею про магію найскладнішої техніки живопису та створення нових світів.
Шлях до себе: акварель як покликання
– Анастасіє, ви пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що мистецтво – це справа життя?
— Це усвідомлення було зі мною завжди. Базу я отримала в художній школі ім. І. Г. Першудчева (нині – ім. Р. Лісовського) у класі Сергія Юрійовича Бабіча, з яким ми й досі підтримуємо зв’язок.
Далі була магістратура в ХНПУ ім. Г. Сковороди. Куди б не заводили мене дороги, я завжди повертаюся до того, чого щиро прагну.
– Ви випустилися графіком, але саме акварель стала вашою візитівкою.
— Це парадокс: у школі я навіть акварельні завдання примудрялася робити гуашшю. Все змінило народження доньки – саме материнство надихнуло мене на живопис. Для мене акварель – це повітря, емоція та свобода. Її неможливо повністю контролювати, і саме в цьому магія.
Вона не пробачає поспіху й невпевненості, тут важливо відчувати воду, папір і пігмент. Саме ця складність робить її захопливою.
– Як виглядає ваш творчий день?
— Я людина динаміки, в тиші не працюю ніколи. Мені обов’язково потрібен звуковий фон: музика, радіо, аудіокнига або фільм, який бачила десятки разів. Це задає процесу ритм.
Дитяча ілюстрація та «Школа акварелі»
– Окремий напрям вашої творчої діяльності – ілюстрування книг. Як ви створюєте образи?
— Поштовхом стала пропозиція від Тетяни Герасюти Герасюти (заступниці директора бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка) спробувати намалювати казкового героя разом із дітьми в студії. Мій секрет простий: малюючи героя, я сама стаю частинкою книги, проживаю її сюжет. Так з’явилися ілюстрації до збірки «”Раку боятися не можна” (під видавництвом Марії Дружко) та книги Ганни Тимошенко “Лабіринт світів”.
Хоча я не позиціоную себе виключно як ілюстратора, це важлива частина моєї діяльності. Маю велику професійну мрію – проілюструвати книгу Антуана де Сент-Екзюпері “Цитадель”. Це важка філософія, де є моменти, які непросто візуалізувати, тому для мене це справжній виклик – показати своє бачення цього твору.
– Розкажіть про вашу студію. У чому її особливість?
— Нашій студії “Школа акварелі” вже 5 років. Хоча ми зараз практикуємо й акрил, і олію, акварель назавжди змінила мій шлях. У нас панує атмосфера «клубу за інтересами»: наймолодшому учню було 4,5 роки, а категорія 60+ активно малює разом із молоддю. Ми не працюємо за шаблонами: я даю техніку, а малюнок кожен обирає собі сам.
Шлях викладача: передаючи знання та впевненість
– Цього року ви почали викладати в школі ім. Р. Лісовського. Як ви на це зважилися?
— Директорка школи Катерина Хаврунова не один рік агітувала мене прийти викладати, і цього року я нарешті погодилася. Про що жодного разу не пошкодувала!
Діти приходять із чіткою метою, і їхня завзятість неймовірно надихає.
– Що найголовніше у навчанні дітей та дорослих?
— Допомогти людині перестати боятися. Творчість починається там, де закінчується страх помилки. Початківці часто намагаються все контролювати, але акварель не любить напруги.
Треба вчитися довіряти процесу і не боятися “живого” мазка. Дорослим іноді потрібно навіть більше підтримки, ніж дітям, бо вони надто критичні до себе.
– Що для вас важливіше: база чи свобода?
— Одне без іншого не працює. Академічна база дає впевненість і розуміння форми, композиції та кольору. А творча свобода дозволяє перетворити ці знання у щось особисте й живе.
Естетика міста та плани на майбутнє
– Ваші листівки з краєвидами Кам’янського дуже полюбилися містянам. Яке місце в місті ви вважаєте найбільш “художнім”?
— Це площа біля нашого театру ім. Лесі Українки. Там неймовірна атмосфера, завжди чисто, зелено і затишно. До речі, ці листівки – з пам’ятником Кобзареві, що поряд із театром, та іншими знаковими місцями – і зараз можна придбати у центральній бібліотеці на Шевченка.
А ще я мрію відобразити внутрішню естетику наших тихих двориків – те, що ми називаємо “душею міста”. Як потеплішає, обов’язково рушимо туди на пленер.
– Які ваші плани та велика професійна мрія?
— З початку навчального року я запускаю великий онлайн-курс, також готую персональну виставку та ілюстрації до нової книги відомої письменниці. Подробиці будуть згодом, але на презентацію ми обов’язково вас запросимо! Крім того, дуже мрію про пленери в інших містах – нам конче необхідний мир, щоб подорожі нашою країною знову стали безпечними, особливо для дітей. Це ті емоції, які запам’ятовуються назавжди.
– Яку пораду ви дали б тим, хто постійно відкладає малювання?
— Не чекати “ідеального моменту”. Його не існує. Треба просто почати – з маленького аркуша, одного мазка. Дозвольте собі отримувати задоволення від процесу, а не лише від результату.
Інтерв’ю з Анастасією – це нагадування про те, що за легкістю акварельних мазків завжди стоїть велика праця, академічна база та постійний пошук. Від ілюстрування казок до викладання майбутнім професіоналам, вона щодня наповнює світ кольором.
Бажаємо майстрині успішних проєктів та реалізації найсміливіших видавничих планів. Читачам бажаємо внутрішньої свободи: малюйте не так, “як треба”, а так, як відчуваєте. Нехай творчість стане вашим особистим способом зняти напругу та знайти гармонію. Світ чекає на ваші ідеї!
Автор Ілона Мартем’янова
