Міністерство культури України поповнило Національний перелік нематеріальної культурної спадщини ще одним унікальним елементом — “Традицією і практикою просторового та ужиткового оздоблення: таврійський розпис”, що побутує на Миколаївщині.
Цей розпис — живий код південноукраїнського степу й морського узбережжя, традиція, що втілює у собі історію Дніпровсько-Бузького лиману, де зливається м’який ритм хвиль і суворість відкритого простору.
Мистецтво на межі моря та степу
Таврійський розпис формувався в регіоні, де побут, природа і світогляд створили неповторну стилістику. Його впізнаваність — у хвилястих лініях, м’яких рухах пензля й палітрі, що повторює кольори навколишнього простору: морську синь, сріблясто-зелені відтінки лиману, охристу землю степу та яскраве південне сонце.
Спершу таврійським розписом прикрашали сільські хати: глиною, вапном, синькою, мідним купоросом і саморобними пензлями зі соломи, овечої шерсті чи клаптів тканини.
Згодом традиція вийшла за межі домівок і перекочувала на:
• дерев’яні побутові речі;
• глиняний посуд;
• меблі;
• декоративні вироби.
А з 1990-х років — на одяг, текстиль, прикраси, наближаючись до сучасного декоративного мистецтва.
П’ять мазків, що творять історію
У центрі техніки лежать п’ять базових мазків, які передаються з покоління в покоління:
• краплинка;
• човник;
• хвилька;
• гачок;
• руки берегині.
З них народжуються традиційні мотиви — “рибки”, “квіти”, “вітрильники”, хвилі, сонячні спіралі.
Сьогодні майстри працюють з акрилом, гуашшю, ангобами та фарбами для тканин, але суть розпису залишається незмінною — це спокійна, медитативна техніка, в якій кожен мазок має свою символіку. Таврійський розпис практикують понад 100 носіїв — переважно жінки віком 20–60 років. Традиція побутує в Миколаєві, на Очаківщині, Вознесенщині, Первомайщині, у Галицинівській та інших громадах області, а історично походить із Кінбурна та прилеглих територій Очаківщини.
Джерело: МКСК