У Кам’янському проживає унікальна 93-річна жінка, яка своїм прикладом надає усім надію та віру в майбутнє. Її ім’я – Євдокія Сорокіна. Кожен ранок для неї – це нова можливість висловити подяку та знайти спокій у своїх молитвах і читанні Кобзаря, який привезла з Донбасу.
Євдокія народилася і виростала на Луганщині, але обставини привели її до міста Кам’янське, де вона зараз проживає. Її життя не було легким – вона пережила численні випробування, починаючи від втрати рідних і закінчуючи виселенням із рідного села.
Євдокія Сорокіна розповідає, що вирісла в селі Яблунівка, поблизу Білої Церкви. Вони були великою родиною – дев’ять дітей, серед яких двоє хлопчиків і сім дівчат. Їх дід був поважним господарем, мав значну земельну власність та цукровий завод. Але коли прийшла радянська влада, їхнє життя кардинально змінилося. Діда вбили, родичів вислали в Сибір, а всю майновість конфіскували.
Після цього вони з братом та сестрами були вигнані зі школи, бо їм казали, що навчатися багатим не потрібно. Разом зі старшою сестрою Катериною, яка повернулась з Німеччини, їм довелося їхати на захід України, щоб просити милостині, оскільки не було навіть що їсти.
Євдокія розповідає історію про те, як її сестра виштовхала її з товарняка під час подорожі до Рівного, наказавши просити хліба в місцевих селян. Побачивши її стан, худу і голодну, місцева жінка наказала Євдокії сидіти на печі, де вона провела цілу зиму, ївши і сплячи. Згодом повернулась до рідного дому. Подорослішав, вийшла заміж вийшла за шахтаря, який проживав на Донбасі.
За вироком долі жінці знову прийшлось тікати зі своєї оселі, але вже при нинішніх воєнних діях і будучи в поважному віці.
“Пам’ятаю, як був бій під нашим селом. Оточили наших солдатиків. Кричали їм, щоб здавались. А вони у відповідь: Україна не здається! Постріляли їх усіх. Вирили яму, загребли. Та ще й танками зверху про них проїхались», – розповідає Євдокія.
Жінка вимушена була переїхати до Кам’янського, де продовжує жити і мріяти про перемогу України. Для неї слова Тараса Шевченка стали символом вічності та сили українського народу. Без його творів жінка не уявляє свого життя. Вона вірить, що завдяки цій вірі вона зможе подолати будь-які труднощі.
