У межах реалізації масштабного проєкту “Музей покинутих міст”, що втілюється у музеї історії міста Кам’янське за фінансової та інформаційної підтримки Українського культурного фонду, висвітлено особисту історію Олександра Малаховського — фахівця з автоматизації ПРАТ “Камет-Сталь”, члена Національної спілки художників України та голови громадської організації “Ліга вільних художників ARS ALTERA”.
Понад двадцять років свого життя Олександр віддав металургійному комбінату “Азовсталь”. Протягом тривалого часу творче натхнення митця підживлювалося особливою естетикою індустріального Маріуполя: у своїх живописних роботах він відтворював заводські конструктиви, велетенські печі, скрубери та мальовничі міські краєвиди.
Півтора місяця пекла та втрата всього доробку
Доля випробувала митця півтора місяцями справжнього пекла: постійне перебування у підвалі під безперервними ворожими обстрілами, смертельно небезпечні перебіжки по питну воду під прицілом ворожих танків та щоденне балансування на межі між життям і смертю. В умовній окупації художник пробув усього два тижні, проте цього вистачило, аби остаточно усвідомити — залишатися поруч із загарбниками він не зможе більше жодної секунди.
У палаючому Маріуполі у нього згоріло абсолютно все: власна квартира, художня майстерня, виставкова галерея та незліченна кількість картин, які були для нього сенсом життя і пам’яттю про роки плідної праці.
“Нічого так не шкода — ні квартири, ні машини, як тих картин… Згорілі твори — як діти для кожного художника. Сенс життя. Кожна з них — це згадка про людей та події”, — із болем пригадує митець.
Олександру не вдалося вивезти із собою жодної речі з попереднього життя.
Переосмислення через мистецтво та нові серії робіт
Щоб художньо відрефлексувати та переосмислити цю важку втрату, у рамках проєкту художник створив особливу концептуальну серію робіт під назвою “Важливі речі”. Вона присвячена побутовим предметам, які супроводжували його ще з раннього дитинства — старому телефону, друкарській машинці, фотоапарату, — і які перетворилися на попіл у рідному місті.
Вирвавшись із палаючого Маріуполя, Олександр спочатку потрапив до Кривого Рогу, а незабаром переїхав до Кам’янського, де поступово почав повертатися до життя і творчої діяльності.
Попри те, що біль від утрати залишається відчутним, Маріуполь, його впізнавані райони та люди назавжди закарбовані в його пам’яті. У своїх подальших творчих планах Олександр прагне художньо відтворити та переосмислити рідні й знайомі кожному маріупольцю назви куточків та локацій “міста Марії”.
Історія Олександра Малаховського — це переконливий приклад незламності українського духу та творчої сили, яку неможливо знищити, навіть зруйнувавши рідний дім.