Світова наука довго вважала писемність давньої цивілізації мая нерозгадною загадкою. Проте у 1952 році справжній прорив здійснив український історик та етнограф Юрій Кнорозов, довівши: те, що створено одним людським розумом, обов’язково розгадає інший.
Дитинство та перші «ієрогліфи»
Майбутній учений народився 1922 року в селищі Південне на Харківщині. Хлопчик ріс надзвичайно обдарованим: грав на скрипці, писав вірші та чудово малював. Ба більше, у дитячих малюнках Юрія часто з’являлися дивні істоти та загадкові символи, які через роки виявилися вражаюче схожими на ієрогліфи мая. Сам Кнорозов згодом жартував, що цей хист з’явився у нього після сильного удару футбольним м’ячем по голові.
Виклик німецькому вченому
Освіту Кнорозов здобував на істфаку Харківського університету, де й захопився давніми культурами. Коли під час Другої світової війни рідне селище опинилося в окупації, юнак майже півтора року переховувався від нацистів у льосі. Навіть у таких умовах при свічці він продовжував самостійно вивчати давньоєгипетську мову.
Після війни, працюючи в музеї, Юрій випадково натрапив на статтю німецького дослідника Пауля Шелльхаса «Дешифрування писемності мая — нерозв’язна проблема». Це стало для молодого українця особистим викликом. Попри скепсис колег, Кнорозов закрився в кімнатці музею, де з меблів були лише стіл і солдатське ліжко, і почав титанічну працю. Він жив у злиднях, витрачаючи всі гроші на книги й харчуючись хлібом із водою.
Грандіозне відкриття та суперечка з Енгельсом
Аналізуючи нечисленні збережені кодекси мая, харків’янин зробив принципове відкриття: знаки мая позначають не літери чи слова, а склади. Дослідник уклав унікальний каталог із 540 знаків, що дозволило науковцям усього світу нарешті «прочитати» давню цивілізацію.
У своїй дисертації 1955 року Кнорозов пішов на шалений ризик: він прямо спростував радянську догму Фрідріха Енгельса, який називав мая «варварами без держави». Юрій довів, що у мая була і писемність, і армія, і державний апарат. В часи сталінських репресій такий сміливий крок міг коштувати кар’єри чи навіть свободи, але наукова правда була для нього вищою за страх.
Визнання наприкінці життя
Радянська система десятиліттями робила вченого «невиїзним». Побачити на власні очі стародавні міста Центральної Америки, які він знав напам’ять, Кнорозов зміг лише наприкінці життя — у 1990-х роках. У Гватемалі та Мексиці його зустрічали як національного героя, вручивши найвищі державні нагороди.
Видатний українець пішов із життя у 1999 році. Сьогодні в Мексиці його ім’я знає кожен школяр, а біля музеїв мая в Канкуні та Меріді йому встановлено пам’ятники. На них Кнорозов увіковічений саме так, як хотів — тримаючи на руках свою найближчу улюбленицю, сіамську кішку Асю, яку він завжди називав своїм «співавтором».
Джерело shotam.info
