Що тримає людину на плаву, коли світ навколо перетворюється на хаос? Як не втратити себе, свої мрії та віру в майбутнє, перебуваючи на межі життя і смерті? Відповідь на ці складні запитання прийшла з передової — у формі дуже особистого, подекуди іронічного, але надзвичайно глибокого відеозвернення українського захисника.
Це не офіційний звіт. Це — відвертий монолог воїна, який щодня дивиться в очі небезпеці, адресований усім, хто продовжує берегти світло мистецтва в тилу.
Надійний тил
Відеозаписом із фронту з нашою редакцією поділилася Анна Білик — відома в місті підприємниця, модельєр-конструктор та активна волонтерка. Вона розповіла про міцний зв’язок, який установився між культурною спільнотою міста та захисниками.
Зокрема, управління культури Кам’янської міської ради під керівництвом Жаннети Сокуренко взяло під постійну опіку інженерно-саперну роту однієї з військових частин. Очільниця управління завжди тримає руку на пульсі потреб військових, допомагаючи оперативно вирішувати волонтерські запити та збирати кошти для ЗСУ.
Анна поділилася:
— Взагалі, працівники нашої сфери культури вже кілька років поспіль системно підтримують воїнів: постійно передають на фронт смачні гостинці, а також тепло зустрічають захисників тут, у місті, в рідкісні дні їхніх відпусток. Бійців неодноразово запрошували на театральні вистави, передавали їм дитячу творчість… І це лише частина тих добрих справ, які дарують хлопцям необхідний позитив та нові сили. Тому хочеться щиро подякувати всій культурній спільноті нашого міста за цю невтомну підтримку.
Культура як спосіб вижити
Та найсильнішою подякою для тилу стали слова самого бійця з отриманого відео. Розмірковуючи про значення слова “культура” в окопах, захисник доходить до простого висновку: саме вона допомагає йому залишатися живим.
І йдеться не лише про фізичне виживання, а й про порятунок душі.
Військовий відверто зізнається: не втратити здоровий глузд на війні йому допомагають книжки, фільми, записи театральних вистав і можливість бодай на мить зануритися в інший, мирний світ. Хоча б на мить доторкнутися до мистецтва.
За його словами, культура — це той єдиний місток, який дозволяє не розучитися мріяти й тримає віру в те, що цей жорстокий хаос обов’язково закінчиться нашою Перемогою.
Спільна місія: від театру до передової
Військовий наголошує: кожен виконує свою місію. Бійці — свою, працівники культури — свою. І саме завдяки цьому спільному внеску країна продовжує жити.
Він з теплотою згадує свої відвідини театру ім.Лесі Українки, де зміг посміхнутися, пожартувати та відчути себе просто людиною, а не лише військовослужбовцем.
У притаманній йому манері він жартує, що без культури та людей, які її створюють, він би зовсім не розумів, “заради чого все це”, і в іронічному ключі додає, що тоді залишалося б хіба що “купувати матрац і перепливати Тису”.
Подяка, що дарує надію
Окремо захисник дякує людям, відданим своїй справі, яких зустрічав протягом останніх років — справжнім фанатам культури. Наприкінці звернення він висловлює впевненість у тому, що Перемога обов’ язково буде за нами, за Україною.
І що хоча, наразі не може обійняти кожного з тих, хто допомагає та підтримує, особисто, подумки робить це “як завжди”.
Замість висновку
На думку нашого захисника, культура — це не просто дозвілля чи розвага. Це те джерело, яке допомагає нам не втрачати дух, віру та надію у найважчі часи.
Поки наші бійці, — наш справжній щит, — боронять нас на передовій, культура дає нам усім силу триматися, залишатися людьми та пам’ятати, заради чого ми виборюємо своє майбутнє.
Автор Віолетта Луньова
