Для багатьох українців, які опинилися в Бельгії через війну, сцена стала чимось значно більшим, ніж просто місцем для виступів. Наші співвітчизники, що перебувають під тимчасовим захистом, заснували у Брюсселі унікальний театральний колектив, який вони самі ідентифікують як представників особливого жанру — “емігрантського мистецтва”. Назва театру — La Cachette — у перекладі з французької мови означає “схованка” або “прихисток”, що символізує безпечне місце, де можна сховатися від життєвих негараздів.
Трупа спеціалізується на постановці мюзиклів, де дивовижним чином міксуються три мови. Через призму гумору актори розповідають про труднощі перекладу, зіткнення з європейською бюрократією та відчутну різницю в культурах.
Мовна мозаїка на сцені Ukrainian Voices.
У стінах центру Ukrainian Voices (“Українські голоси”) в Брюсселі глядачі стають свідками справжнього лінгвістичного феномену: зі сцени лунають то французька, то українська, то англійська мови. Актор може розпочати свою репліку однією мовою, а органічно завершити іншою.
Засновниця театру Карина Хохлова пояснює, що такий вибір багатомовності є надзвичайно актуальним для сучасної української громади. Адже українці в Бельгії зараз активно опановують нові мови і часто в них плутаються. Ситуацію ускладнює й те, що Бельгія має складний мовний устрій: дві основні державні мови (французьку та нідерландську) та третю — німецьку, яка побутує на кордоні з Німеччиною.
Історії тих, хто почав спочатку.
Сьогодні трупа налічує 15 осіб, і кожен із них приїхав до Бельгії після початку повномасштабного вторгнення.
Карина Хохлова — родом із Горлівки, згодом жила в Маріуполі. Про пережите під час окупації дівчина говорить неохоче: “Я думаю, ви розумієте…”. Зараз вона відбудовує своє життя в еміграції, спираючись на професійний акторський фах.
Світлана Стрельник — найстарша учасниця, пенсіонерка з Харкова. Вона каже, що почала в Бельгії життя «з чистого аркуша». Світлана не лише співає в хорі, який мав честь виступати в Європарламенті, а й уперше в житті випробувала свої сили в жанрі мюзиклу саме в цьому театрі.
Особливе місце в серці колективу займає його наймолодша зірочка — п’ятирічна Іванна. Вона є донькою акторки театру Ольги Рогової, яка приїхала до Брюсселя з Полтави.
У цьому творчому колі маленька Іванна стала справжньою “дитиною театру”, об’єднуючи навколо себе дорослих артистів. Її присутність додає репетиціям домашнього затишку та щирості, якої так потребують люди в еміграції.
Народження нового жанру.
Назва La Cachette (схованка) була обрана не випадково. Театр став для акторів справжнім прихистком від зовнішніх тривог, що особливо символічно для людей зі статусом тимчасового захисту. Режисер Віктор Кузьменко зазначає, що їхні вистави пронизані жартами про адаптацію та культурні відмінності. Ці теми близькі не лише українцям, а й будь-яким мігрантам. На його думку, зараз формується цілий жанр “емігрантського мистецтва”. Сучасні коміки та музиканти створюють матеріал, “заточений” саме під досвід людей, які виїхали з рідної країни та помічають дивні речі в місцевому побуті, що тут вважаються нормою.
Усе, що бачить глядач — сценарії, музика, хореографія — це результат власної творчості колективу. Хтось краще пише драматичні лінії, хтось — жарти, але остаточний варіант завжди народжується під час спільної роботи.
Наразі La Cachette виступає переважно в центрі для біженців та на базі місцевого університету. В їхньому арсеналі — мюзикли як для дорослих, так і для маленьких глядачів. Хореографка та акторка Оксана Лєдовська з трепетом згадує виступи для малечі: “Це діти, які пройшли через багато проблем і стали занадто дорослими. Коли ми даруємо їм хоча б шматочок свята і дитинства, ти розумієш, що все це не дарма”.
Поки що актори працюють як волонтери та не отримують гонорарів. Проте найближчим часом вони планують оформити офіційний статус, щоб мати змогу претендувати на державну підтримку від бельгійської влади та розвивати свій театр далі.
Джерело radiosvoboda.org