Цьогорічне свято краєзнавчого товариства зуміло по-справжньому здивувати навіть постійних гостей. Як завжди, краєзнавці зібралися у затишній залі бібліотеки на Шевченка.
Ми вже звикли, що кожна річниця тут — це феєрверк гумору, дотепні капусники та нескінченні імпровізації, де Олександр Слонєвський блискуче поєднує ролі сценариста, режисера та актора, а його колеги азартно підігрують лідеру.
Проте сімнадцятиріччя обрало іншу тональність. Воно стало спокійним, сповненим глибини та ледь вловимої таємничості, що зробило вечір по-особливому зворушливим.
Урочистий настрій підтримали щирі вітання від фольклорного гурту “Калина”. Але головною подією вечора стала презентація глав нової, довгоочікуваної книги Олександра Юльєвича. Це видання, над яким автор працював довгі роки, — не просто збірка фактів. Це дуже особистий, чесний і прискіпливий погляд на новітню історію Дніпродзержинська-Кам’янського через призму діяльності краєзнавчого руху.
Автор майстерно переплів документальну хроніку з власними роздумами, створивши об’ємний портрет епохи та людей, які її творили.
Шлях товариства ніколи не був усипаний трояндами. Краєзнавці роками маневрували, немов між айсбергами, долаючи скепсис критиків та закиди про те, що “тема вже вичерпана”. Але попри всі труднощі, вони продовжували свій рух — наполегливо, гідно та з непохитною вірою у важливість своєї місії.
Кульмінацією зустрічі стало читання перших трьох глав, присвячених знаковим постатям: Тетяні Герасюті, Ніні Циганок та самому Олександру Слонєвському. Рядки книги оживали у виконанні заслуженої артистки України Марини Юрченко, членкині товариства Римми Занько та самого автора. У залі панувало одностайне відчуття: ця книга з’явилася саме тоді, коли вона була найбільш потрібна. Навіть легку ідеалізацію героїв гості сприйняли не як художній прийом, а як щиру данину поваги тим, хто стояв біля витоків.
Завершилося святкування на яскравій ноті — новим краєзнавчим марафоном “А ви знали, що…”. Цей формат, так улюблений аудиторією, знову подарував серію несподіваних відкриттів про наше місто.
Сімнадцять років — це солідний вік для громадської ініціативи. Це вже історія, написана серцем і наповнена конкретними іменами.
І поки в Кам’янському є люди, для яких пам’ять міста є цінністю, ця історія обов’язково матиме продовження.
Браво, Олександре Юлійовичу! Ваша праця — це скарб, який ми вчимося цінувати заново.
