Медицина часто здається світом холодної раціональності, але в реальності вона має багато спільного з мистецтвом. Це добре знають лікарі Кам’янського та України, серед яких чимало творчих особистостей, що поєднують професію з музикою, поезією чи образотворчим мистецтвом. Герой нашого інтерв’ю — Жан Олександрович Сурдін, лікар, якого Марія Дружко — українська письменниця й поетеса з Кам’янського, мистецької спільоти VivArt, називає людиною, що фактично врятувала їй життя. Ми поговорили з ним про інтуїцію, творчість, внутрішню тишу та справжню присутність поруч із пацієнтом.
– Жане Олександовиче, Марія Дружко розповіла, що Ви фактично врятували їй життя. Що Ви відчували в той момент як лікар і як людина?
– Для мене це був перш за все момент глибокої тиші всередині. Коли бачиш, що пацієнт повертається до життя, усвідомлюєш: ти був лише інструментом, а головну роботу зробив її власний організм, її сила і бажання жити. Як лікар я відчував професійне задоволення, але як людина — просту людську вдячність долі за те, що зміг допомогти.
– Чи бувають ситуації, коли рішення народжується інтуїтивно, як у митців?
Безперечно. Медицина — це наука, але її практика — це мистецтво. Коли ти працюєш з пацієнтом, ти аналізуєш безліч даних: аналізи, сканери, протоколи. Але є момент, коли вся ця інформація переплавляється в щось більше. Це схоже на те, як музикант читає ноти, але грає з душкою. Інтуїція в медицині — це не магія, це наш підсвідомий досвід, який підказує найтонші нюанси. Це вміння «почути» пацієнта за межами діагнозу. Саме в таких моментах народжуються найбільш персоналізовані, а тому й найефективніші рішення.
– Яким Ви були в дитинстві й що найбільше формувало Ваше світобачення?
– Я був дуже спостережливим і завжди слухав більше, ніж говорив. Мене формувало відчуття відповідальності за інших — напевно, тому медицина згодом стала природним продовженням цього. Я виріс у середовищі, де цінували щирість і працю, і це визначило моє ставлення до людей та професії.
– Чи був хтось у родині, хто вплинув на Ваш вибір професії або прищепив любов до мистецтва чи творчості?
– Так, вплив був. У нашій родині багато читали, і розмови про книги й мистецтво були звичайною частиною дозвілля. Хтось спеціально не спрямовував мене в медицину — просто поруч були приклади людей, які вміли слухати, співчувати, дуже тонко відчувати інших. Це і привело до вибору професії.
– Яку музику Ви любите і чи вона впливає на Ваш внутрішній стан під час роботи?
Мені близька музика, у якій є глибина: акустичні інструменти, джаз, спокійна електроніка. Перед важкими рішеннями я часто слухаю щось мінімалістичне — це допомагає впорядкувати думки, вирівняти дихання, повернутися до себе.
– Ви займаєтеся дайвінгом. Що для Вас у цьому хобі найцінніше — тиша, глибина, стан медитації чи щось інше?
– Найцінніше — це відчуття абсолютно іншого виміру. Тиша, звичайно, вражає. Але це не просто відсутність звуків, це насичена, густа тиша, де ти чуєш власне серцебиття. А ще — відчуття ваги. Не тієї, що тискує, а навпаки — сприяє невагомості. Ти занурюєшся в середовище, де закони земного тяжіння діють інакше, і це змушує по-новому відчувати власне тіло і його місце у світі. Це справжня медитація в русі.
– Чи був момент під водою, який Ви згадуєте як «картину» або «музику» — тобто як емоційно художній досвід?
– Так. Одного разу я бачив, як зграя дрібних сріблястих риб рухалася проти потоку, утворюючи майже геометричний орнамент. Це було настільки гармонійно, що я сприйняв це не як біологію, а як живу картину — рухому, досконалу і абсолютно музичну.
– Як творчість і мистецтво допомагають Вам залишатися людяним у професії, де часто доводиться бачити біль і ризик?
– Творчість нагадує, що людина — це не лише тіло, не лише діагноз і набір аналізів. Мистецтво повертає масштаб, вчить співчуттю, глибокому погляду всередину іншої людини. Це захищає від професійного вигорання і допомагає пам’ятати, що кожен пацієнт — це окрема історія.
– Що, на Ваш погляд, формує довіру між лікарем і пацієнтом?
– Чесність і присутність. Пацієнт відчуває, коли ти з ним по-справжньому — коли слухаєш, а не просто чекаєш своєї черги говорити. Довіра народжується там, де є щирість і відповідальність за кожне слово.
– Який баланс між професією, творчістю та особистим життям є для Вас ідеальним і до чого Ви прагнете зараз?
– Мені близький баланс, де професія не поглинає людину цілком, а творчість і особисте життя надають їй сенс і емоційну опору. Я прагну до стану, де можу бути корисним пацієнтам, не втрачаючи зв’язку з тим, що робить мене живим — мистецтвом, близькими, морем, тишею.
Інтерв’ю провела Ганна Тимошенко