У центрі Італії ресторан перетворився на осередок української культури: вечори поезії, кінопокази, зустрічі, благодійність. Люди приходять — і залишаються, щоб відчути Україну.
У ХХІ столітті війна за ідентичність ведеться не лише на полі бою чи в інформаційному просторі. Вона відбувається і в мовленні, в музиці, в одязі — і навіть у тому, що ми ставимо на стіл. Саме тому історія Миколи Олексіва — українця з Тернопільщини, який відкрив український культурний простір у центрі Італії, — заслуговує на окрему увагу. Його “фронт” — кухня як форма культурного спротиву.
Не з рецепту, а з пам’яті
Ідея народилася з ностальгії. Як і багато українців, Микола приїхав до Італії в пошуках заробітку. Проте згодом побутові труднощі відійшли на другий план — натомість з’явилося усвідомлення культурної порожнечі. Не вистачало не тільки домашніх смаків, а й відчуття приналежності, тісного зв’язку з корінням. Відповіддю стало бажання говорити про Україну мовою, зрозумілою для всіх — через їжу.
“Коли я тільки приїхав, багато хто вважав борщ російським. Це боліло. Я хотів це змінити”, — розповідає Микола.
Так з’явився простір, де борщ — історичний код, де узвар — не напій, а спогад, де кожна страва — як лист додому. Італійці почали приходити за новим смаком, а також за культурною розмовою.
Смак — це лише перший дотик. Далі йдуть історії: про українські традиції, про свята, про поетів і кобзарів, про страви, які несуть пам’ять поколінь.
“У ресторані почали організовувати тематичні вечори, кінопокази, зустрічі з митцями, благодійні заходи. Люди приходили — і залишалися: щоб послухати, поспілкуватися, підтримати”, – сказав він.
У дні повномасштабного вторгнення заклад перетворився на майданчик підтримки. Збір коштів на потреби ЗСУ, мистецькі акції, виставки, вечори української поезії — усе це стало відповіддю на війну не кулями, а культурою. Адже кожен українець за кордоном нині — це ще й носій українського голосу у світі.
“Я зрозумів: мій спосіб боротися — це створювати простір, де Україна звучить, навіть якщо навколо — інша країна”, — зазначає засновник українського ресторану.
Тож у кожному шматочку вареника, в ложці борщу, в пахощах куті — українська присутність. І навіть кулінарія може стати частиною великої культурної роботи — тієї, яку сьогодні веде кожен свідомий українець.
Розповідь базується на розмові з Миколою Олексівим.