Під гнітом російського полону, український військовослужбовець Владислав Каретник написав свою першу пісню — присвяту найдорожчій людині у житті.
“Я боявся лише одного — не встигнути сказати мамі, як сильно її люблю”, — зізнається боєць.
Так, у повній ізоляції, залишившись лише з Богом і спогадами, він почав творити.
24-річний Владислав провів три роки в російському полоні, куди потрапив під час оборони Маріуполя на “Азовсталі” — одному з найгероїчніших епізодів цієї війни. Та навіть за колючим дротом, в умовах, коли здавалося, що надії немає, юнак не зламався. Навпаки — у своїй душі він плекатиме музику, яка стала способом виживання, внутрішнього опору і пам’яті.
За три роки неволі Владислав створив 16 авторських пісень. Без інструментів, без нотного паперу, без диктофона. Усе — в голові. Це вимагає неймовірної сили волі, адже кожен куплет, кожен мотив потрібно було утримувати в пам’яті, відточуючи уявно, щоб не втратити сенсу. Але саме ці пісні давали йому сили жити далі, витримувати знущання і не зрадити самого себе.
До повномасштабного вторгнення Владислав навчався в Академії Національної гвардії України. Грав на гітарі, захоплювався бітбоксом, мріяв про сцену. Його життя тільки починалося, коли почалася війна. І хоча йому довелося пройти через пекло полону, він вийшов звідти не зломленим, а загартованим і ще більш наповненим змістом.
Джерело: espreso.
Зображення взято з відкритих джерел.