У Кам’янському розгортається особлива сторінка збереження нашої національної пам’яті. Громадська організація “Коло Мамая” спільно з Музеєм історії міста Кам’янського за фінансової та інформаційної підтримки Українського культурного фонда втілює в життя масштабний проєкт “Музей покинутих міст”.
Про концепцію проєкту, залучення митців з усієї України, психологічну підтримку нових мешканців міста та унікальну експозицію розповіла директорка Музею історії міста Кам’янського, кандидат історичних наук Наталія Буланова.
— Наталіє Миколаївно, чому виникла ідея створення проєкту “Музей покинутих міст” і чому саме в Кам’янському?
— Сьогодні в Європі перебуває понад 8 мільйонів українських біженців, а всередині нашої країни триває масштабна міграційна криза. Лише в нашому місті знайшли свій дім понад 35 тисяч вимушено переміщених осіб. Для нас вони — нові мешканці Кам’янського. І доля кожного з них — це окрема історія, окрема битва та пам’ять про свою маленьку батьківщину.
Усі вони потребують не лише соціальної, а й глибокої моральної та психологічної підтримки, адже втрата рідної домівки — це надзвичайно важка травма. На базі нашого проєкту ми плануємо створити імерсивний, «живий» простір.
Головна мета — допомогти мешканцям покинутих міст відрефлексувати цю втрату, щоб біль і розпач переросли в силу та стали нашою спільною міцною пам’яттю.
Нам важливо показати цим людям: ми поруч, ми спілкуємося, і ми пам’ятаємо про кожне окуповане чи зруйноване місто й село, бо це все — Україна.
— Що саме чекає на відвідувачів у рамках експозиції? З яких елементів складатиметься виставка?
— Проєкт буде дуже насиченим і багатошаровим. Во-перше, це потужний візуальний мистецький блок. Команда закупила полотна і передалиаїх художникам із різних куточків України, щоб вони створили візуальні рефлесії. Ми співпрацюємо з Національною спілкою художників України й обрали надзвичайно цікавих митців. Серед авторів — народні художники України Оксана Одайник та Михайло Гойда, мисткині з Вінниці Людмила Сапсан та Ірина Кравченко, автори із Запоріжжя Євген та Анжела Прокоф’єви. Звісно, залучені й місцеві майстри: Сергій Лаушкин (який хоч і живе в Києві, але тісно пов’язаний із Кам’янським), Олександр Чегорка, а також Олександр Малаховський, який переїхав до нас із Маріуполя.
Усі ці створені картини будуть музеєфіковані й залишаться в нашій колекції, що дозволить експонувати проєкт далі — по Україні та за кордоном.
По-друге, ми створюємо арт-інсталяцію «Слухати. Бачити. Пам’ятати» у співпраці з Харківською національною академією дизайну та мистецтв.
По-третє, важливим елементом стане інфографіка та символічний картографічний блок. З нами працює відомий художник-ілюстратор із Тернополя Олег Кіналь.
Він розробив унікальну шестиметрову мапу України. Вона виконана в глибоких чорних та червоних тонах, що викликало чимало обговорень.
Але це символічні кольори: чорний — колір нашої родючої землі та пам’яті, а глибоко червоний — це колір життя та крові, яка проливається за нашу свободу і через яку це життя передається. На мапі будуть представлені історичні герби українських земель та областей.
— Окрім художніх робіт, чи будуть представлені реальні речі людей, змушених рятуватися від війни?
— Так, усні історії та артефакти —серце мистецького проєкту. Ми записуємо аудіограми спогадів внутрішньо переміщених осіб про їхній шлях до Кам’янського: що вони відчували, що пережили і що змогли взяти із собою.
Коли людина рятується від смертельної небезпеки, вона бере найдорожче — духовно цінні речі.
Наприклад, одна мешканка Добропілля вивезла з собою глиняний глечик, що зберігся ще з весілля її предків, родинний весільний рушник та «Кобзар» 1939 року видання.
Окрім цього, громадська організація «Гуляйпільські старожитності» надала нам для експонування речі, вивезені з-під обстрілів у Гуляйполі.
— Чи передбачені в рамках проєкту інтерактивні чи освітні заходи для відвідувачів?
— Обов’язково. Проєкт передбачає велику просвітницьку програму: публічні бесіди, лекції та арт-терапевтичні заходи.
Зокрема, художниця з Кривого Рогу Олена Теляпник проведе для нових мешканців нашого міста спеціальний психологічний живописний воркшоп. Переселенці власноруч створюватимуть картини, які пізніше також будуть представлені в окремій частині експозиції.
— Розкажіть детальніше про команду проєкту. Хто працює над цією ініціативою?
— Я пишаюся тим, що нам вдалося зібрати дуже потужну та фахову команду з усієї України. Співкураторкою проєкту виступає Ганна Ярова з Києва — заступниця голови Національної спілки художників України, фахівець із високим європейським рівнем акредитації. Дизайнерський блок веде тернопільський художник Олег Кіналь.
Психологічний супровід, діалог та інклюзію забезпечує Людмила Іхалова — магістр психології, експертка з діалогу, яка очолює міську психологічну службу в Центрі професійного розвитку педагогічних працівників.
— А як розподілені обов’язки серед науковців та працівників самого Музею історії Кам’янського?
— Уся музейна частина лежить на плечах наших досвідчених співробітників.
Таїсія Золотаревська відповідає за комунікацію та зв’язки з громадськістю. Ігор Кореневський працює як художник-оформлювач проєкту. Яна Мельник (заступниця директора з наукової роботи) розробляє навчально-просвітницьку програму. Євген Гаврилов (старший науковий співробітник) допомагає збирати інтерв’ю та формувати колекцію артефактів.
Також нас активно підтримує міська влада та особисто міський голова Андрій Білоусов, адже всі розуміють, наскільки важливою є інтеграція нових мешканців у соціальну та культурну тканину Кам’янського.
Ми творимо цей проєкт разом, щоб наша спільна пам’ять перетворилася на силу, яка допоможе вистояти та відродитися.
Автор Віолетта Луньова
Головне фото: Віолетта Луньова
