Цьогорічний “Оскар” за найкращий документальний фільм знову викликає бурю дискусій. Стрічка “Містер Ніхто проти Путіна”, яку формально представляють Данія, Чехія та Німеччина, за своєю суттю є абсолютно російською історією — брутальною, низовою і безжальною. Своєю думкою з цього приводу ділиться Микола Підвезяний, головний редактор “Главкома”.
Уроки ненависті
Її автор, колишній вчитель-аніматор із уральського містечка Карабаш Павло Таланкін, два роки таємно фіксував, як звичайна школа №1 перетворюється на конвеєр ненависті. У кадрі немає високого мистецтва, натомість є моторошна буденність: «уроки про головне», марширування першокласників у камуфляжі та майстер-класи від «вагнерівців».
Фільм наочно ілюструє цитату диктатора: “Війни виграють не полководці, а шкільні вчителі”.
Для нас у цьому немає відкриттів, але для західної аудиторії це шок. Це розповідь про те, що вбивства починаються не з першого пострілу, а з брехні вчителя історії, який обожнює Берію і перевіряє дітей на вході металодетектором. Саме він зрештою отримує безплатну квартиру як «найкращий педагог міста».
Кіно як доказ
Це вже третій випадок (після «Навального» та «20 днів у Маріуполі»), коли головну нагороду отримує фільм-вирок російському режиму. Росія вже вимагає заборонити стрічку через «незаблюрені обличчя дітей». Насправді ж вони бояться, що світ побачив справжнє обличчя їхньої пропаганди.
Ціна “героїзму”: етичне питання
Проте після перегляду залишається гіркий етичний присмак. Автор, якого на Заході тепер виставляють героєм, вивіз жорсткі диски й отримав безпеку в еміграції. А в тому самому Карабаші залишилася його літня матір — вчителька тієї ж школи. Сина вже оголосили ворогом, і питання — чи подумав він, що тепер буде з цією жінкою — залишається відкритим.
Фінальні кадри фільму — чорний екран і розпачливий крик матері на цвинтарі: “Артьом, нет, нет, нет!”.
Ось чим насправді закінчуються «уроки про головне».
Джерело glavcom.ua