Нещодавно викладачка художньої школи імені Р. Лісовського Олена Харітонова представила свою доповідь на всеукраїнському рівні — у Державному науково-методичному центрі змісту культурно-мистецької освіти. Тема звучить солідно: “Традиційне декоративне мистецтво та цифрова епоха: інтеграція сучасних технологій у художню освіту”. Але за такими офіційними словами стоїть натхненна історія про те, як народне мистецтво підкорює інтернет.
— Олено, вітаємо! Ваша участь у конференції “Феномен дитячої творчості: від уяви до арт-проектів” стала помітною подією. Розкажіть, про що саме ви спілкувалися з колегами з усієї України?
— Дякую! Насправді мій головний посил був простим: не бійтеся нових технологій. Ми звикли вважати петриківський розпис чимось камерним, що передається лише “з рук у руки”. Але час диктує свої правила. Я намагалася довести колегам, що інтеграція сучасних платформ у мистецьку освіту — це не страшно, а навпаки — надзвичайно ресурсно.
— Ви не просто теоретик, ви — активна блогерка. Ваш YouTube-канал уже став справжньою онлайн-енциклопедією. Як ви на це наважилися?
— Так, на моєму каналі вже 121 відеоурок! Знаєте, в інтернеті легко знайти ази розпису, але за більш складні техніки багато хто просить гроші. Мені ж зовсім не шкода ділитися досвідом. Я бачу, що запит на український контент величезний. Коли під одним відео 11 тисяч переглядів, а під іншим — понад 30 тисяч, я розумію: це потрібно людям. У мене вже більше 4 тисяч постійних підписників, і це надихає.
— Наскільки зараз заповнена ніша україномовного художнього контенту?
— На жаль, фахівців з живопису у цій сфері в онлайн-просторі все ще замало. Саме тому я закликаю колег: виходьте зі своїми уроками в мережу! Ставайте активнішими у Фейсбуці, відкривайте канали. Це можливість не лише показати свій талант, а й підтримати наших людей цікавим, рідним матеріалом. На моїй сторінці у Фейсбуці можна побачити, наприклад, як я використовую соцмережі у своїй роботі.
— Багатьох вчителів зупиняє страх перед камерою, страх критики або “хейту” в Інтернеті. Ви особисто стикалися з негативом?
— Мій досвід доводить зворотне: аудиторія приймає нас дуже доброзичливо. Особливо, коли йдеться про дітей. Дитячі роботи завжди отримують море позитивних коментарів та схвалення. Це стає для вихованців колосальною мотивацією. Коли дитину хвалять не лише в класі, а й сотні людей з різних куточків світу, у неї виростають крила.
А страх перед камерою пройде після кількох тижнів записів. Усі активні блогери це пережили.
— Ви згадували, що ваш метод базується на цікавих експериментах. Що це були за роботи?
— Наприклад, для конференції я готувала доповідь на прикладі робіт за мотивами творчості Марії Примаченко. Діти з величезним захопленням малювали не зовсім традиційну “петриківку”, пробували сили у новому напрямку. Це і є живий розвиток традиції.
— На початку березня ви поділилися цим досвідом і з колективом рідної школи імені Лісовського на педагогічний нараді. Яка була реакція?
— Я готова підтримати кожного колегу і порадою, і ділом. Головне — вірити, що якщо у вас є корисний та щирий матеріал, ви обов’язково знайдете свою вдячну аудиторію. Не бійтеся натиснути кнопку “запис” на камері! Можу сказати, що колеги прийняли мою доповідь позитивно.
Автор Віолетта Луньова
На знімках – Петриківський розпис, роботи Олени Харітонової та її учнів.
