Він виїхав із охопленого вогнем Бахмута, залишивши вдома все — навіть родинні фотоальбоми. Сьогодні у Кам’янському майстер Костянтин Діденко по 6-8 годин на добу відтворює українську історію міні-хрестиком та рідкісною козацькою гладдю. Про те, як голка стає зброєю у боротьбі за культуру, а втрачена пам’ять оживає у стібках — у нашому матеріалі.
Поки місто рахує години без світла, Костянтин Діденко рахує тисячі стібків на полотні. Десять, двадцять, тридцять тисяч… У його руках голка перетворюється на інструмент пам’яті. Годинами, схилившись над тканиною, він вишиває не просто орнаменти, — майстер “проявляє” обличчя української історії.
Нитка за ниткою, перед очами постають суворі погляди гетьманів, у яких ми сьогодні шукаємо відповіді на свої питання. Ця робота вимагає в рази більше терпіння, ніж звичайна вишивка. Це майже ювелірна техніка, де кожен стібок “будує” риси обличчя. Тут немає місця помилці — лише абсолютна відданість мистецтву.
Рушник, складний хрестик, двустороння вишивка, 2025 рік.
Портрети гетьманів
Про що думає чоловік, коли годинами “малює” голкою обличчя Хмельницького чи Мазепи? Костянтин зізнається: під час роботи згадує все минуле життя. Те, що було до війни. До того моменту, як довелося нашвидкуруч покидати рідний Бахмут на одній машині. Тоді головним було вивезти сім’ю, про цінні речі не йшлося. Навіть сімейні фотографії не всі вдалося забрати.
Костянтин збирає воєдино свої думки та емоції вже тут, у Кам’янському. Крок за кроком, день за днем. Вишивка стала для майстра справжньою терапією: у тиші над полотном він знаходить той внутрішній спокій, який відібрала війна, перетворюючи гіркі спогади на стійке мистецтво.
Його міцні чоловічі руки, що тримали кермо автівки під обстрілами, тепер тримають тонку голку, створюючи тендітну красу.
“Чому саме гетьмани? Бо в їхніх обличчях я бачу мужність і незламність, — каже Костянтин. — Якщо ми забудемо минуле, свої традиції, культуру, то нашу історію напишуть інші. І тоді це буде великий обман і трагедія для майбутніх поколінь”.
Від пожежника до майстра
Шлях Костянтина у мистецтво почався несподівано. Сорок років тому він, молодий пожежник, побачив репортаж про черниць, які вишивали ікони. Маючи хист до малювання, вирішив спробувати й собі. Першою роботою стала ікона Божої Матері “Троєручниця”, над якою він працював три місяці. Вона й досі є його головним оберегом.
Відтоді було створено десятки робіт. До початку повномасштабного вторгнення Костянтин вишив 15 портретів українських гетьманів — їх усі разом придбали на виставці в Донецьку почесні гості. Окрім портретів, майстер створює державні символи, рушники та сорочки. Проте замовлення принципово не приймає — вишиває лише для душі та друзів.
Портрет Івана Брюховецького. Муліне, вишивка, гладь, 2025 р.
Особлива гордість талановитого майстра — художня гладь. Ця техніка, якою колись вишивали бойові хоругви козаків, сьогодні майже втрачена. Костянтин фактично відродив її, продовжуючи справу своїх предків. Творчий діапазон майстра вражає: від психологічно глибоких портретів до витончених натюрмортів та мальовничих пейзажів, які буквально оживають під його голкою.
Портрет Богдана Хмельницького. Муліне,вишивка,гладь, 2025 рік.
Унікальність цієї техніки полягає у тому, що нитка лягає так щільно та під такими кутами, що створює ефект живого малюнка. Здалеку таку роботу неможливо відрізнити від живопису олією. Сьогодні майстрів, які володіють цією «шовковою графікою», в Україні залишилися одиниці. Костянтин Діденко — один із тих незвичайних людей, хто не дає цій традиції згаснути.
Після евакуації до Кам’янського доля випробувала майстра знову — сильно впав зір. Здавалося, про тонку роботу можна забути. Але сталося диво: зір відновився. Костянтин сприйняв це як знак, купив нові нитки, полотно і знову повернувся до праці.
Сьогодні вже 9 нових портретів гетманів готові до майбутніх виставок. Так майстер будує свій культурний тил — стібок за стібком. До речі, вишивку, виконану Константином, на виставках часто плутають із живописом (олією чи олівцем).
“Мистецтво потрібне нам саме зараз — для віри, надії та перемоги”, — ділиться думкою Костянтин.
Культурний тил та мрія про галерею
Костянтин Діденко — не просто аматор. З 1995 року він є членом Національної спілки художників та Спілки майстрів народного мистецтва. Зараз майстер працює над грандіозним, майже монументальним задумом — величезним полотном розміром 4,5 на 2,4 метра, де відтворює легендарний сюжет про запорожців, що пишуть листа. Робота над таким масштабом — це виклик, який надихає його щодня.
Попри те, що велика родина Костянтина (а він батько п’яти доньок та двох синів) зараз розкидана по різних містах, і в Кам’янському з ним залишаються лише дружина та дві молодші доньки, майстер знаходить сили для громадської діяльності. Його головний біль — відсутність у місті сучасного виставкового залу.
“У місті на 240 тисяч населення людям немає де подивитися на роботи художників. Якщо ми не створимо простір для культури, художники поїдуть, а розвиток зупиниться. Мистецтво потрібне нам саме зараз — для віри, надії та перемоги”, — переконаний майстер.
Географія визнання
Роботи Костянтина Діденка вже встигли підкорити глядачів у різних куточках України. Лише за останній час знаковими подіями стали:
-
Грудень 2024: персональна виставка у Дніпровському національному історичному музеї ім. Яворницького.
-
Квітень 2025: велика експозиція з 30 робіт у львівській бібліотеці, що зібрала поціновувачів західного регіону.
-
Травень 2025: участь у виставці на Співочому полі в Києві, де роботи майстра вразили столичну публіку.
- Червень 2025: тепла зустріч в офісі Селидівської громади у Кам’янському, у Центрі соціальної підтримки Захисників і Захисниць, яка стала символом підтримки земляків-переселенців.
- Коли в будинку западає тиша, а за вікном вечірнє Кам’янське занурюється в сутінки, у руках майстра триває тиха молитва вишивки. Його голка, наче диригентська паличка, керує симфонією кольорів, повертаючи до життя тих, хто вже став легендою. І в ці хвилини стає зрозуміло: поки чоловічі руки здатні творити таку тендітну красу посеред війни, наше світло не згасне ні за якими графіками відключень.
Автор Віолетта Луньова
Портрет Петра Дорошенко. Муліне, вишивка, гладь
2023 рік.
Графіка ниткою — Козак-характерник, 2025 р.
Портрет Івана Мазепи. Муліне, вишивка, гладь.
2025 рік.
Портрет Лесі Українки. Муліне, вишивка, гладь, 2023 рік.
Сорочка, хрестик, 2024 рік.