Чотири роки великої війни очима Андрія Хливнюка: фронтмен “Бумбоксу” та капрал загону “Хижак” поділився думками про шлях від музичної сцени до боїв за Ірпінь.
Його спів а капела на порожній Софійській площі у лютому 2022-го став символом українського спротиву, але для самого музиканта це був лише початок шляху, де рок-н-рол поступається місцем звукам війни.
Про обов’язок та першу зброю
Для Хливнюка питання “чому ти пішов воювати?” звучить дивно. Він переконаний: це не просто вибір, а конституційний обов’язок кожного власника українського паспорта.
-
До великої війни зброя для нього була лише хобі (мисливська рушниця).
-
Лютий 2022: свій перший АК-74 Андрій отримав у звичайній київській школі, стоячи в черзі з тими, хто прийшов захищати країну. Розібратися з автоматом допомагали побратими, — так почався шлях у лавах Сил оборони.
-
Наразі Андрій служить у добровольчому загоні “Хижак” патрульної поліції, що працює разом із морською піхотою.
Бойове хрещення та “уламок на пам’ять”
Перший бій Хливнюка відбувся у березні 2022 року під час форсування річки в Ірпені. Там же він отримав і перше поранення — уламок 120-ї міни влучив в обличчя.
“Лікарі дістали залізо під місцевим наркозом. Я не вважаю це чимось героїчним — це була легка контузія, я не втратив здатність діяти. Мені просто пощастило”.
Після тижня в госпіталі та кількох днів сну вдома музикант повернувся до строю. Він згадує Ірпінь не лише через обстріли, а через очі людей, яким розвозили хліб під час облоги: “Таку вдячність забути неможливо”.
Екзистенційна війна
Хливнюк називає цю війну екзистенційною — такою, що триватиме завжди в тій чи іншій формі, тому радить не чекати термінів демобілізації, а вчитися жити в нових реаліях.
Що болить артисту-воїну: новини про розкрадання (як-от на “Енергоатомі”) викликають фізичну огиду. А ще його дратує, що еліта країни — військові — змушені бути “жебраками”, постійно збираючи на дрони та екіпірування через неможливість держави забезпечити все необхідне.
Військовим не потрібна жалість. Їм потрібне розуміння, що вони — свідомі люди, які перенесли свій цивільний досвід на захист держави.
Про цивільне життя
Хливнюк іронізує над своїм талантом, називаючи його швидше «куражем та роботою над собою». Він згадує рідні Черкаси та Канівщину, де спів — це природний стан людини:
“З піснями, що починаються на “ой”, я перетинався ще дитиною. Мама й тітка завжди співали їх, тому “Червона калина” жила в мені з малку”.
Андрія не дратують люди в тилу, адже армія — це ті самі цивільні, просто в однострої. Проте він впевнений: якби всі мільйони чоловіків призовного віку долучилися до оборони одночасно, “хребет ворогу зламали б набагато швидше”.
До великої війни гурт Бумбокс Хливнюка записав вісім студійних альбомів / Фото: @portretura
Життєве кредо
Попри світову славу та фіти з Pink Floyd, Хливнюк залишається приземленим. Його порада тим, до кого прийшов успіх:
“Продовжуйте готувати свою улюблену шакшуку, читайте книжки й любіть рідних. Популярність — це лише інструмент, який зараз дозволяє мені забезпечувати свій підрозділ”.
Джерело nv.ua
