Станіслав Чирченко — звукорежисер і куратор аудіопроєктів, співавтор “Атмосфери слова”, учасник мистецьких ініціатив “VivArt” і “ЛітПиріг”, чоловік письменниці та культурної діячки Марії Дружко. За патріотичне та волонтерське створення аудіопроєктів сучасної української літератури він отримав нагороду імені Олеся Гончара від міжнародного журналу “Бористен”. Про слово, звук і відповідальність творчості під час війни — в цьому інтерв’ю.
— Ви працюєте словом через звук. Як змінюється сенс літературного твору, коли він перестає бути текстом і стає голосом?
— Тут усе залежить від подачі актора. Твір може змінитися повністю. Акцентування на певних словах здатне кардинально змінити сенс. Один і той самий текст можна подати як жахастик або як лірику — таке часто трапляється з віршами. Твір підкреслюється, формується і стає атмосферним, перетворюється на повноцінний всесвіт, який можна почути й відчути. Хоч сам текст теж має власний всесвіт, ми його додатково вимальовуємо, створюємо нове бачення.
— Чи відчуваєте ви особисту відповідальність, озвучуючи тексти українських авторів під час війни?
— Звісно. Йдеться про популяризацію української мови й літератури. Наразі я працюю лише з українськими авторами. Відповідальність полягає в тому, щоб максимально точно передати те, що хотіла сказати людина.
— Тобто важливо влучити саме в авторський задум?
— Так. Без душі це не працює. Можна підібрати невідповідну музику чи голос — і тоді, попри технічну якість, це вже не театр. Важливо вкладати власне натхнення, розуміти автора, спілкуватися з ним. Ми не озвучуємо твори без дозволу і завжди намагаємося створити атмосферу, близьку до авторського задуму.
Моя задача — зберегти твір автора і зробити його не додатком, а продовженням. Щоб людина, прочитавши текст і прослухавши аудіоверсію, не відчула, що це зовсім інша книга, а отримала нове задоволення, не втративши власного уявлення.
— Чи працюєте ви з іншими мовами?
— Англійська можлива, але це дорого. Потрібні професійні актори з високим рівнем мови. Тому основа — українська. Інші мови залежать від можливостей і готовності авторів вкладатися в проєкт. Є диктори, які можуть працювати англійською, але це коштує в рази дорожче для автора.
— Де для вас межа між інтерпретацією і співавторством?
— Це тонка межа. Можна змінити атмосферу твору подачею й супроводом, не змінюючи тексту. Але моя мета — не зробити інший твір, а створити його продовження. Щоб людина, яка прочитала книгу і послухала аудіоверсію, не сказала: “Це зовсім інше”, а отримала нове відчуття, не втративши власного уявлення.
— Чи бувають ситуації, коли ви змінюєте акторів або супровід?
— Так, і це нормально. Ми робимо проби, іноді змінюємо актора або переписуємо музичні елементи навіть на фінальному етапі.
— Ваша діяльність тісно пов’язана з волонтерством. Чи став звук для вас формою служіння?
— Так. Більшість моїх проєктів під час війни — волонтерські. Я працював з письменниками, фанатськими студіями, військовими, створював аудіолисти, присвячені захисникам і захисницям України. Усе це — безоплатно. У цих проєктах брали участь навіть відомі актори, зокрема акторка, відома за озвученням персонажа Барта Сімпсона.
— Ви нещодавно отримали відзнаку. Що для вас важливіше — визнання чи слухач?
— Якщо проєкти знайдуть свого слухача, визнання прийде саме. Мені важливо, щоб помічали роботу, її подачу й атмосферу.
— Коли ви зрозуміли, що хочете працювати зі словом і звуком?
— Я з дитинства мріяв бути актором театру. Але через поганий зір пішов іншим шляхом — вивчився на економіста. Але все одно музику, звук, вокал завжди мені імпонували. І поступово саме це переросло в акторську майстерність і роботу зі словом.
— Як впливає на вашу творчість присутність коханої людини?
— Моя дружина Марія Дружко дуже надихає й підтримує. Завдяки цій підтримці я розвиваюся і рухаюся вперед.
— Чи є тексти, які ви принципово не берете в роботу?
— Так. Це порнографічні та наджорстокі тексти, а також будь-яка співпраця з росіянами. Це питання репутації.
— Про що ви мрієте як митець сьогодні?
— Хочеться, щоб роботи помічали, щоб вони знаходили свого слухача. Розвитку і власної великої студії звукозапису.
— І наостанок: що ви хотіли б, аби слухач виніс із ваших аудіоробіт?
— Емоцію. Атмосферу. Неважливо, про що книга і якого вона жанру. Якщо це ваша улюблена книга, ви знайдете в ній відповіді на все, що вас турбує — навіть якщо там написано зовсім про інше. Тому перечитуйте улюблені книги і взагалі любіть книги.
Інтерв’ю провела Ганна Тимошенко.