У грудні 2025 року Токіо на кілька днів заговорив українськими голосами. З 12 по 14 грудня у столиці Японії відбувся перший в історії фестиваль української літератури — “Голоси з України”.
Ініціаторками фестивалю стали директорка літературної агенції Ovo Вікторія Матюша та літературна агентка Дарія Муракамі. Як зізнавалася Матюша в ефірі Радіо Культура, на початку організатори побоювалися, що захід зацікавить передусім українську діаспору. Проте реальність перевершила очікування: більшість слухачів і глядачів були саме японцями — уважними, емпатійними, відкритими до складних розмов.
Цей інтерес не випадковий. Японське суспільство добре обізнане з війною в Україні й відчуває певну внутрішню спорідненість. Геополітична вразливість, життя поруч із недружніми сусідами, а також глибоко особистий досвід ядерної трагедії — Чорнобиль для України й Фукусіма для Японії — створюють спільне поле розуміння.
У фестивалі взяли участь Олена Герасим’юк, Тетяна Власова, Павло Матюша, Тамара Горіха Зерня, Мар’яна Савка, Олена Грабб, а Дмитро Лазуткін долучився онлайн. Відкрив програму перформанс “Echoes / Відлуння” Олени Герасим’юк і Павла Матюші — присвята українським поетам, загиблим унаслідок російської агресії. У ньому звучали слова Гліба Бабіча, Іллі Чернілевського, Вікторії Амеліної, Володимира Вакуленка-К, Максима Кривцова та інших. Фрагменти перформансу показали на національному телебаченні.
Окремою цінністю фестивалю стала атмосфера живого контакту. Формат “кава з автором”, у якому можна було неформально поспілкуватися з Мар’яною Савкою та Тетяною Власовою, виявився особливо близьким японській аудиторії. Спонтанний поетично-музичний перформанс за участі японських музикантів — віолончелі та скрипки — народився без репетицій, але став одним із найтепліших моментів фестивалю.
Важливою частиною програми була й дискусія про перспективи української літератури в Японії. Перекладач пан Харада відзначив глибину української поезії та здатність авторів знаходити сенси навіть у час війни. А розмова про літературу під час війни за участі Тамари Горіха Зерня та Олени Герасим’юк відкрила для японців усвідомлення: українська культура — давня, безперервна й жива, навіть у найтемніші періоди своєї історії.
Поетка Тетяна Власова наголосила, що інтерес японських читачів не є ситуативним чи продиктованим новинним порядком денним. Він поступово переростає у стале зацікавлення мовою, історією та внутрішнім досвідом України. Японців приваблює не пояснення “хто ми”, а те, як українські автори говорять про любов, свободу, втрату й пам’ять.
Організатори підкреслюють: присутність української культури в Японії має стратегічне значення. Країна з понад 120 мільйонами населення є потужним книжковим ринком і важливим міжнародним партнером.
Фестиваль відбувся за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, Українського інституту книги та Посольства України в Японії.
Джерело: Суспільне Культура