Деякі вистави з роками не втрачають сили — вони лише глибше торкають. “Лев узимку”, показаний 17 жовтня на Основній сцені Кам’янського театру імені Лесі Українки, — саме з таких. Цю драму проживають разом із героями, що борються за владу, а також можливість бути коханими.
Сюжет, заснований на п’єсі американського драматурга Джеймса Голдмена, переносить глядачів у Різдво 1183 року. Англійський король Генріх ІІ — старий солдат із левиною хваткою — тимчасово звільняє з ув’язнення свою непокірну дружину, Елеонору Аквітанську. Їхні діти — Джон (Іван Чебан), Джеффрі (Максим Монастирський) і Річард (Руслан Куксенко) — змагаються за владу, любов і визнання. Усі троє акторів створили цілісні, яскраві образи, в яких відчувалася внутрішня боротьба й давня образа, що визрівала роками.
У головних ролях — Олег Волощенко (Генріх ІІ) і Марина Юрська (Елеонора Аквітанська). Їхній діалог на сцені — це битва двох сильних натур, сповнена любові, іронії, пристрасті й болю. Поруч із ними з’являється принцеса Аліс (Віолетта Самсоненко) — трохи наївна, але не без внутрішньої гідності. В голосі — щось по-дитячому справжнє, що контрастує з холодними розрахунками старших героїв.
Окрім акторської майстерністі, вистава вражає глибиною. Це відчувається у конфліктах між братами, у суперечках між чоловіком і дружиною. У репліках відчувається головна тема — боротьба за владу й бажання бути коханим. Минуло понад вісім століть, але людська природа не змінилася: інші обставини, сучасні технології, ритм життя — а люди залишаються тими ж. Вони здатні на підступ, жертву, ніжність і зраду водночас. І це майстерно підкреслив режисер Сергій Чулков.
Декорації вистави не відволікають від вистави, а підкреслюють середньовічну атмосферу й драматизм подій. Завдяки влучному світлу глядачі буквально занурюються в ту епоху. І, судячи з того, як вони затамовували подих, спектакль нагадав, що справжні пристрасті не мають терміну давності.