Наразі головна художниця Театру ім. Лесі Українки Наталія Худіч і художниця з освітлення Юлія Дубас у Польщі беруть участь в артрезиденції за запрошенням Театрального інституту ім. Збіґнєва Рашевського. 10 жовтня у Варшаві, на сцені Польського театру ім. Арнольда Шифмана відбулася прем’єра перформативного читання п’єси за романом Майка Йогансена “Подорож вченого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести”. Постановку в рамках програми «Український авангард» здійснила режисерка Світлана Олешко, а допомагали їй саме співробітниці нашого театру.
Про особливості роботи у цій міжнародній артрезиденції та набутий досвід Наталія Худіч розповіла під час телефонної розмови з журналістом сайту “Культура сьогодні“.
Наталія, розкажіть, що це за мистецький проєкт, у якому ви зараз берете участь?
Цей проєкт організований саме для українців. Театральний інститут імені Збіґнєва Рашевського після повномасштабного вторгнення Росії в Україну одним з найперших у Польщі став започатковувати якісь проєкти для представників театральної спільноти з України. Спочатку це були саме програми допомоги, а згодом в інституті стали організовувати й мистецькі резиденції, подібні тій, в якій ми зараз з Юлією беремо участь. Наскільки мені відомо, то за останні два роки у програмі артрезиденцій цього інституту взяли участь близько 150 українців: режисерів, драматургів, акторів, звукорежисерів, сценографів, художників і режисерів світла. Для мене це дійсно унікальна можливість не тільки побувати за кордоном, а й поспілкуватись з польськими колегами, познайомитись з методами їх роботи, підвищити свій загальний культурний рівень і отримати цінний досвід, який стане мені у пригоді при роботі у рідному театрі.
Чи саме ви займаєтеся у межах цього проєкту?
Це, в першу чергу, саме робоча програма. Вона розрахована на два місяці. Після того як ми приїхали до Польщі, то одразу почали працювати над постановкою перформативного читання п’єси. Це коли актори не вчать заздалегідь текст напам’ять, а читають його з листа. Але це повноцінна постановка, тому ми працювали над декораціями, над світлом, готували реквізит і таке інше.
Що входило безпосередньо у ваші обов’язки?
Я відповідала за сценографію та підбір костюмів. А Юля займалась режисурою світла. У нас у театрі вона працює художницею зі світла, а у Польщі ця посада називається – режисер зі світла.
Група повністю складається з українців, чи в ній також є й польські фахівці?
Робоча група у нас змішана. Ставила п’єсу відома в Україні режисера Світлана Олешко, директорка Харківського театру Арабески. А актори у нас були залучені польські.
А як ви спілкувались з урахуванням мовного бар’єра?
Звісно, що при спілкуванні зі Світланою у нас не було ніяких проблем, ми спілкувались рідною українською мовою. А з польськими колегами я спілкувалась здебільшого за допомогою гугл-перекладача. Хоча я досить непогано розумію польську мову. Десь відсотків на 80-90. Звісно, що є деякі слова, які мені невідомі. То мені їх перекладали. А так, наприклад, я дуже швидко порозумілася і знайшла спільну мову з завідувачкою костюмерного складу. Вона мені дійсно дуже сильно допомогла, тому що гарно розуміє українську мову, а я – розумію польську. Тому ми кожна говорила на своїй рідній мові, але розуміли одна одну і тому спілкувалися без перекладача.
Окрім роботи, є час, щоб погуляти містом, познайомитись з його пам’ятками?
Звісно, є. На роботу ми ходимо тільки пішки, тому що, по-перше, ми мешкаємо недалеко від театру, а по-друге, по дорозі можна побачити дуже багато цікавого. Тут дуже гарна архітектура. А в дні коли ми не зайняті роботою, то ми відвідуємо музеї, виставки. Ми були у Національному музеї де представлена велика колекція унікальних експонатів. Там є картини Ренуара, Рембрандта, Боттічеллі. Також ми були у музеї польських євреїв POLIN. Мені дуже сподобалось його оформлення, архітектура будівлі, де він розташований. Взагалі тут дуже багато музеїв і театрів, якихось цікавих соціальних проєктів.
Щось взяли собі на примітку, щоб потім реалізувати у Театрі імені Лесі Українки у Кам’янському?
Так. Мене особливо вразило те, що у постановках польських театрів дуже масштабні декорації. Це все дуже дорого і потребує сучасного технічного обладнання. В підготовку вистав у Польщі вкладають дуже великі кошти. У нас на жаль такої можливості поки що немає, але ознайомитись з цим процесом виготовлення масштабних декорацій мені було досить цікаво. Цікаво було подивитись як зберігаються костюми, як працюють у них цехи, як монтуються декорації. Дійсно є чому повчитись у польських колег. Та напевне і вони у нас відкрили б для себе багато нового. Подібна співпраця між театрами різних шкіл, між театрами різних країн, вона дуже продуктивна. У мене вже є певні ідеї як деякі речі, які я побачила тут, можна буде використовувати у нас у театрі при оформленні вистав. Це для мене дуже цінний досвід.
Малюнки Наталії Худіч, які були використані при постановці перформативного читання п’єси за романом Майка Йогансена “Подорож вченого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести” дивіться у нашій фотогалереї.
