У межах проєкту “Музей покинутих міст”, який реалізує ГО “Коло Мамая” (простір “Кам’янське. Історичний простір”) у співпраці з музеєм історії міста Кам’янського та за фінансової й інформаційної підтримки Українського культурного фонду, триває збір особистих історій українців, які втратили свої домівки через війну.
Своєю щемливою та водночас життєствердною історією про рідну Авдіївку, пристрасть до танцю та початок нового життя в Кам’янському поділилася респондентка Валерія Балан.
Історія Валерії Балан: про кохання, втрату та нове життя
“Авдіївка — це моє дитинство, юність і перше кохання. У рідному місті я працювала керівницею танцювального колективу в Палаці культури АКХЗ. Танець дав мені не лише улюблену справу, а й звів із майбутнім чоловіком Владиславом. Ми разом будували плани, навчалися й натхненно працювали.
Війна змусила нас покинути рідний дім і починати все з абсолютного нуля вже тут, у Кам’янському. Чоловік влаштувався на ПрАТ “ЮЖКОКС”, а я шукала свій новий шлях. Попри біль утрати, нам вдалося зберегти найголовніше — нашу родину. Саме тут, у новій домівці, здійснилася наша найбільша мрія: народився довгоочікуваний син Даниїл.
Ми втратили можливість жити в Авдіївці, але не втратили віри. Я мрію про день, коли ми повернемося до повністю відбудованого рідного міста, а наш син на власні очі побачить, де починається його коріння”.
Організатори проєкту висловлюють щиру вдячність Валерії Балан за відвертість і готовність поділитися своєю історією, а також координаторці Авдіївського ХАБу “ВПОраємось” Марині Полуектовій — за активну увагу, підтримку та сприяння реалізації ініціативи.